Долина: Ірина Малярчук, Неля Скиданович, Ірина Припхан
«Можеш зробити для себе —
значить, можеш
допомогти іншим» 
Обличчя жіночого руху Прикарпаття, це не нова політична партія, це кампанія, присвячена жіночому лідерству в Івано-Франківській області та ролі жінок у захисті прав людини.
— історії жінок із наших громад, де жінки відповідають на питання:
1. Розкажіть про себе: звідки ви, чим займаєтесь?
2. Коли ви вперше відчули в собі лідерку?
3. Чи помічаєте ви, як за останні роки змінилося ставлення до жінок у вашій професії або сфері діяльності?
4. Що змінюється, коли жінка приходить у «традиційно чоловічу» сферу?
5. Яке головне послання або підтримку ви хотіли б передати жінкам саме з вашої громади?
6. Чи є фемінітив, який вам найбільше подобається?
7. За яке право ви сьогодні відчуваєте найбільшу вдячність або ж яке вам найбільш цінне?
1. Мене звати Ірина Малярчук, я з мальовничого міста Долина.
Я провідниця творчих ідей, вчителька, методологиня. Працюю в міжнародній школі «Grand Expo» та в освітньому хабі міста Києва. Люблю створювати нові проєкти, це мене надихає.
2. Мабуть, ще з дитинства. Я любила згуртовувати свій клас, людей навколо себе, створювати спільні креативні ідеї разом з ними та представляти різні проєкти. У своєму студентському житті брала участь в КВН — це все було природним продовженням мого бажання вести за собою і творити разом.
3. Так, я відчуваю ці зміни. Але значною мірою я їх створюю сама. Я намагаюся показувати гідний приклад і формувати навколо себе натхненне коло сестринської підтримки. Мені подобається, коли ми збираємось разом на різні заходи, граємо в ігри, це нас надихає.
4. Спочатку часто з’являється настороженість. Але насправді чоловіки люблять співпрацювати з жінками, професіоналами своєї справи. Тому, на мою думку, ключове — розвивати в собі професійність і лідерські якості.
5. Моє головне послання — вірити в себе, світити світлом своєї творчості та проявленості. Пам’ятати, що ми одна одній є підтримка, порада,порадниця та натхненниця. Разом ми — сила.
6. Мені дуже близькі фемінітиви «натхненниця» та «порадниця». Я люблю вживати фемінітиви, бо вони підкреслюють жіночу роль і додають відчуття поваги до власного внеску. Тому що, якщо є вчитель є вчителька, якщо є тренер і є тренерка. Я стараюсь вживати фемінітиви, тому що це окриляє і я відчуваю свій вклад в певну роботу.
7. Найбільш цінне для кожної людини це право на життя.
Воно включає всі права: право займатися улюбленою справою, не боятися своєї думки, говорити про свою позицію. Якщо жінка проявляє себе, це інколи насторожує інших, але це єдиний шлях показати: ми є, і ми важливі.
1. Мене звати Неля Скиданович, я з Долинської територіальної громади. За фахом я педагог, а нині моя основна діяльність — консультантка Центру професійного розвитку педагогічних працівників. Активна в громаді, допомагаю жінкам, тішуся тим, що маю довіру та авторитет і що до мене прислухаються.
2. Це складне питання, бо стати лідеркою і усвідомити себе лідеркою — не одне й те саме. Спочатку приходить момент, коли ти розумієш: тебе хочуть чути і це дуже знаково. Тоді з’являється відчуття, що ти готова робити більше, брати на себе відповідальність, творити для ширшого кола людей. Ключовий момент стався рік тому, коли мені довелося кардинально змінити багато речей у своєму житті: поставити власні кордони та навчитися казати «ні». Саме тоді я побачила, скільки людей мене підтримали і скільки захотіли йти поруч зі мною в цьому свідомому рішенні. Багато людей пішли за мною — і тоді я справді усвідомила свою лідерську позицію.
3. Моя професія — це в основному жіноцтво, тому відкритої дискримінації я не відчувала. Але є інша проблема: установка, що жінка “може все”. Через це багато моїх колежанок виснажуються, тягнуть надмірну відповідальність, не зупиняючись. Тому дуже часто доводиться нагадувати: ти жінка, стоп, зупинитись, і тобі не обов’язково робити все.
4. Часто жінці доводиться бути «як чоловік», бо цього вимагають обставини. Особливо в останні роки це необхідність. Я особисто знаю багато жінок, які освоюють чоловічі професії через ситуацію в країні. Моя рідна сестра зараз керує великим виробництвом, яким раніше до неї керувало дуже багато чоловіків. Спочатку було сильне неприйняття — це ж будівництво, виробництво і як в чоловічому колективі може керувати жінка. Але за рік роботи вона лідеркою у своїй галузі та авторитетом у своїй команді. Я пишаюсь цим, бо також доклала певних зусиль, щоб вона такою стала. Також в мене є знайома, яка керує фурою і вона вагалась чи приймати цю пропозицію, чи зможе працювати, а я їй сказала, що вона зможе все. Ми підкорюємо нові “Говерли”, у кожного своя.
5. По-перше, це правило трьох «Н»: немає нічого неможливого.
По-друге, якщо є любов до себе, то знову ж таки немає нічого неможливого.
По-третє, бажання ділитися цією любов’ю з іншими.
Жінка має бути сильною не лише для суспільства — а в першу чергу вона має бути сильною для себе. Коли жінка себе любить, вона випромінює світло й тоді здатна віддати значно більше світла іншим.
6. Я філологиня, тому тема фемінітивів для мене принципова і ставлюсь 100% позитивно. Після правопису 2019 року вона стала особливо актуальною, хоча досі викликає супротив. З молодим поколінням фемінітиви сприймаються дуже класно та органічно. Мій улюблений фемінітив — філологиня.Також близькі: лідерка — настільки природне слово, що вже не потребує пояснень.
7. Мені здається, що наше українське суспільство має досить багато позитивних зрушень щодо прав жіноцтва за останні десятиліття.
Для мене це насамперед право на самовираження та право на навчання. Але ще більше — право на власні кордони і власну думку. Кожна жінка має відмежуватися від нав’язаних стереотипів, які на неї накладені визначати свої межі так, як вона вважає за потрібне. От право на власні кордони — одне з найцінніших.
1. Мене звати Ірина Припхан. Я родом з Івано-Франківська, за професією — суддя. Наразі працюю в Чернівецькій області. Поєдную суддівську практику з науково-педагогічною діяльністю.
2. Це сталося тоді, коли я змінила місце роботи. Раніше я працювала у науково-педагогічній сфері, а після переходу в інший університет мені запропонували адміністративну посаду. У моєму підпорядкуванні опинилося 40 людей — і в той момент я чітко усвідомила, що в мене немає іншого вибору, окрім як стати для них лідеркою.
3. Так, безумовно відчуваю. Якщо раніше у науково-педагогічній сфері жінки здебільшого займали рядові посади — доцентами, викладачами, старшими викладачами, — то сьогодні ситуація суттєво змінилася. Зараз багато жінок є членами ректоратів, обіймають адміністративні посади, проректорів, стають завідувачами кафедри. Тобто зміни відчутні й дуже важливі.
4. На мою думку, така сфера стає більш гуманістичною, м’якшою.
Так, як жінка краще може зрозуміти жінку — особливо в питаннях, які стосуються поєднання материнства, сім’ї та кар’єри, так чоловік ніколи не зрозуміє. Я народила дитину, будучи на третьому курсі денної форми навчання, і змогла завершити університет, вже маючи маленьку дитину. Свою професійну кар’єру я також починала з дитиною на руках. Чоловіки-керівники часто не до кінця розуміли ці виклики, а з жінками в цій сфері було простіше.
5. Насамперед — не боятися і використовувати кожну нагоду. Мені дуже близька думка Марка Твена: “краще спробувати і шкодувати, ніж не спробувати і шкодувати”. Якщо людина пробує — завжди з’являються методи, ресурси, хтось допомагає. Мій власний приклад це підтверджує: коли народила дитину на 3 курсі і якщо б я тоді не наважилась, не шукала допомоги в бабусь, не йшла складнішим шляхом — я б не стала таким професіоналом, яким я є сьогодні.
6. Фемінітиви рекомендовані до використання, але вони не є обов’язковими. Особисто мене інколи тригерило, коли в документах писали, наприклад, «завідувачка кафедри» — не завжди це звучало органічно саме для мене. Моя теперішня посада — суддя. Тут часто вживають звертання «пані суддя» або «Ваша честь». Але коли я чую грубі або зневажливі форми (наприклад “суддіха”)— то це мені не подобається. Загалом я спокійно ставлюся до фемінітивів (адвокатка. професорка), якщо вони доречні і не ріжуть слух.
7. Перш за все — право на життя. Це право є невідчужуваним і непорушним, особливо з огляду на те, що сьогодні відбувається в Україні: цінність життя цивільних, дітей, військових. Також для мене надзвичайно важливе право жінки на вільний вибір своєї поведінки й рішень. Коли жінці нав’язують, що вона може або не може робити лише тому, що вона жінка — це неприпустимо. Право на вільний вибір — одне з ключових. Усе, що ґрунтується на примусі, то за Європейським судом з прав людини це катування.
