Історії жінок. Альбіна Папко
Мене звати Альбіна, мені 19 років і я приїхала з Херсонської області (Каланчацький район) майже 3 місяці тому. Виїхала з волонтерами, все пройшло добре.
Взагалі чому Франківськ? Родичів по країні в мене немає, а в Івано-Франківськ переїхав мій університет і я така: “Де університет, туди і я”. Приїжджаю я в Івано-Франківськ, зовсім нікого не знаю, підписана на одну групу для ВПО, заходжу, читаю всі ті повідомлення і хтось скинув посилання на вас (Йдеться про телеграм канал Підтримка Д.О.М.48.24 ВПО Івано-Франківської області). Я заходжу, дивлюсь, і думаю, як класно, можна піти. Так я зареєструвалась та прийшла, якщо я не помиляюсь, першою подією був стретчинг.
Мені дуже подобаються зустрічі з відомими людьми (ходила на зустріч з власницею закладу “Квартира номер 3”). Дуже подобаються зустрічі з психологинями, на кібербезпеці було класно, в мене все записано, що він говорив (після події таки поставила двофакторну аутентифікацію, правда нещодавно я забула всі паролі і жалію, що не використала рекомендацію тренера – перенести всі паролі на зберігання в спеціальний менеджер). Два рази була на нейрографіці; взагалі це допомагає “розкласти” свої думки по поличках, розслабляє, як після медитації. Ще такий подібний стан був, коли малювали мандали: включається відповідна музика, заспокоює. Люблю такі заходи і вважаю, що вони дуже важливі. Такий час (війна, тривоги, всі в стресі) і ці елементи розслаблення треба вносити в наше життя. О, я ще запам’ятала відкриття “Безпечних просторів”. Там ще була така тема: проблеми в школі, їх вирішення, а мені ця тема цікава і близька, бо я навчаюсь на вчителя молодших класів і працюю вчителем початкових класів в приватній школі.
Плюс цих заходів, що ти приходиш на подію, знайомишся з новими людьми, а так я б сиділа вдома і плакала б напевне. А цей простір допомагає бути “як вдома”, отримати щось нове (як от нових знайомих). Я вже можу йти вулицею, бачу людину і така: “О, я її знаю”, можу привітатися. З’являється те відчуття, що я вже не сама в чужому місті.
Що змінилось після відвідин події проєкту? Я нейрографіку вдома малюю. Прийшла після заняття додому, відкрила відео і почала малювати. Була на самозахисті і тепер думаю над покупкою ножа.
Нам навіть складно уявити, скільки сил взагалі покладено в розвиток цього простору і те, щоб була можливість проводити всі ці заняття. Я дуже вдячна за те, що є і взагалі, всі мають бути вдячні за те, що ми маємо. Війна нас, в принципі, цього і вчить – цінувати те, що ми маємо. Для мене ще важливо, що я можу звернутися в простір за допомогою в будь-який момент.
Я зрозуміла, що українці – це такий незламний народ. Сталась війна, а ми ще більше згуртувалися, допомагаємо одне одному. Якби не волонтери, я б не виїхала взагалі і дуже багатьом людям вдячна.
Історію створено в межах проєкту “Безпечні простори” для жінок і дівчат в Івано-Франківську та області.
Цей проєкт реалізується ГО “Д.О.М.48.24” разом зі структурою ООН Жінки Україна в рамках проєкту «Розбудова демократичного, мирного та ґендерно рівноправного суспільства в Україні», що впроваджується ООН Жінки в Україні за фінансової підтримки уряду Норвегії.
